🏛 Зберегти живу пам'ять рідного краю
Місто можна залишити. Але неможливо покинути те, що назавжди залишилося у твоєму серці.
Добропільчани, які сьогодні живуть у Кам’янському, стали учасниками мистецького проєкту «Музей покинутих міст».
Вони принесли туди не просто речі. Вони принесли частину своєї Добропільщини — родинні історії, спогади та реліквії, які пережили час, війни й вимушене переселення.
📖 Поетеса Любов Задорожня розповіла про перші місяці великої війни, тривогу за рідних на Донеччині та евакуацію мами до Кам’янського. Там родина знову зібралася разом.
Але навіть дім, який майже точно відтворює її добропільську оселю, не зміг замінити відчуття рідного дому.
🌾 Тетяна Сєчина передала родинні реліквії, серед яких — понад сторічний весільний рушник її бабусі та дідуся.
Його історія почалася ще у 1923 році в Мар’ївці, біля Добропілля, з глечика води та зустрічі двох молодих людей.
Сьогодні цей рушник, старовинний глечик і «Кобзар» 1939 року — вже не просто сімейні речі. Це матеріальні свідки історії Добропільщини, які родина змогла врятувати та пронести крізь покоління.
💙💛 І саме в цьому — особлива сила таких історій.
Бо спадщина — це не лише музеї та архіви. Це те, що люди бережуть у своїх домівках, валізах і серцях.
Дякуємо нашим землячкам за довіру та внесок у збереження живої пам’яті про Добропільщину.
🙏 Поки ми пам’ятаємо свої домівки, історії родин і землю, з якої ми родом, — наша громада живе.
А значить, буде день, коли ми зможемо повернутися.
Добропільщина — це люди.
Бережемо пам’ять. Віримо у повернення. 💙💛
📍 Проєкт «Музей покинутих міст» реалізується ГО «Коло Мамая» у співпраці з Музеєм історії міста Кам’янського за підтримки Українського культурного фонду.
